Ви тут
Головна > Цікаво знати > Всесвітній день захисту прав споживачів

Всесвітній день захисту прав споживачів

«Поняття «споживач» включає всіх нас, це – найбільша економічна група, чиї інтереси зачіпаються майже кожним громадським і приватним економічним рішенням. Це єдина найважливіша група…, погляди якої часто не враховують».

Джон Ф. Кеннеді


15 березня міжнародна спільнота відзначає Всесвітній день захисту прав споживачів. Саме цього дня в 1962 році в Конгресі США виступив президент США Джон Ф. Кеннеді з промовою, в якій вперше охарактеризував поняття «споживач» і назвав чотири основних права споживача:

  • Право на інформацію. Цей пункт чітко вказує на те, що споживач має право на повну і достовірну інформацію про послуги та продукти, які він купує. Споживачі мають бути забезпечені інформацією, яка дає змогу діяти розумно і відповідально. Вони також повинні бути захищені від неточних, оманливих рекламних відомостей, розміщених в оголошеннях, на етикетках, упаковці або поширених іншими засобами.
  • Право на безпеку. Цей пункт означає захищеність від продуктів, виробничих процесів і послуг, шкідливих для здоров’я або життя. Він передбачає піклування про щоденні і довгострокові інтереси споживачів.
  • Право на вибір. Свідомий і вільний вибір товару споживачем захищає це правило, керуючись оптимальним співвідношенням ціна – якість.
  • Право бути почутим. Споживач має право відстоювати свої споживчі інтереси та здійснювати вплив на урядову політику та розвиток ринку товарів і послуг.

Пізніше Всесвітня організація союзів споживачів («Consumer International») додала ще чотири права:

  • Право на відшкодування збитку. Відшкодування моральних збитків, матеріальної шкоди споживачу, якщо це заподіяно неякісними або небезпечними товарами і послугами, а також можливість користуватися прийнятими формами правової допомоги для задоволення як серйозних, так і незначних претензій.
  • Право на споживчу освіту. Здобуття навичок і знань, за допомогою яких, споживач може робити правильні покупки товарів і визначати замовлення послуг. Знати свої споживчі права та відповідальність за власні дії.
  • Право на задоволення базових потреб. Це право на базові товари і послуги, які забезпечують життєздатність людини: достатнє харчування, одяг, житло, санітарні умови, охорону здоров’я, освіту, житлово-комунальні послуги, водопостачання та санітарію.
  • Право на здорове навколишнє середовище. Це право мати фізичне оточення, яке здатне підвищувати якість життя – захист від екологічних небезпек, над якими окрема особа не має контролю, а також необхідність захищати і поліпшувати навколишнє середовище для нинішнього і прийдешніх поколінь.

Всі ці вісім основних споживчих прав лягли в основу роботи як Всесвітньої організації союзів споживачів, так і спілок споживачів у всьому світі. У 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила Принципи захисту споживачів (UN Guidelines for Consumer Protection), завдяки яким споживчі права отримали міжнародне визнання.

Захист прав споживачів має свою історію та великий міжнародний досвід. Ще в IV столітті до н.е. у стародавньому Херсонесі існував метрологічний нагляд, а наглядачі на ринках слідкували за торгівлею та захищали права споживачів. В Англії у 1200 році король Людовік VI карав за нечесну практику в торгівлі. В Росії засновником захисту прав споживачів вважається Петро І. В його Указі «Про якість» від 11 січня 1723 року зазначається наступне: «Повелеваю хозяина Тульской фабрики Корнилу Белоглазова бить кнутом и сослать на работу в монастыри, понеже он, подлец, осмелился войску государства продать негодные пищали и фузеи. Старшину Фрола Фукса бить кнутом и сослать на Азов, пусть не ставит клейма на плохие ружья…».

У 1936 році була заснована спілка споживачів Сполучених Штатів Америки. Аналогічні організації виникли у 1951 році у Франції та Німеччині, у 1957-му році у Великій Британії, у 1960-му році у Канаді. У 1960 році було засновано і Міжнародну Організацію Споживчих товариств «International organization of consumers unions» невеликою групою споживчих організацій, метою яких було об’єднання союзів споживачів усього світу. У 1995 році була перейменована в «Consumers International». Всесвітня організація союзів споживачів – найбільше на сьогодні об’єднання борців за права споживачів у всьому світі. Сьогодні об’єднує понад 220 організацій у 115 країнах.

У 1973 році ХХV сесія Консультативної Асамблеї ухвалила «Хартію захисту споживачів», а в 1985-му – Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів».

Згадані документи лягли в основу адміністративно-правового механізму захисту споживачів в усьому світі.

Захист прав споживачів, розвиток консюмерського руху є обов’язковим складником вирішення глобальних проблем, що стоять сьогодні перед усім людством, а саме: ліквідація бідності; втілення принципів соціальної справедливості та поваги до прав людини; розвиток відкритої, чесної та ефективної ринкової торгівлі; захист навколишнього середовища та ін.

Світовий досвід підтверджує, що поступовий розвиток і ефективність економіки, постійне підвищення якості товарів та послуг неможливі без механізму державного регулювання процесів виробництва і торгівлі.

Для цього держава користується цілим арсеналом адміністративно-правових та економічних заходів. Вона відіграє найважливішу роль у збереженні споживчого суверенітету — повної незалежності і самостійності споживання, відсутності будь-яких формальних і неформальних обмежень ринкової діяльності споживача, його абсолютної рівноправності з виробниками і продавцями.

Конституція України (стаття 42) проголошує, що Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

Україна перша серед республік колишнього Союзу прийняла Закон «Про захист прав споживачів». Для практичної реалізації Закону було утворено Державну інспекцію із захисту прав споживачів, яка в 1992 набула статусу Державного комітету України у справах захисту прав споживачів. З метою виконання функцій держави щодо захисту прав споживачів в Україні функції Державного комітету України з питань захисту прав споживачів у 2003 році було передано Держспоживстандарту України з територіальними органами на місцях. Цей центральний орган виконавчої влади було визначено спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, підтвердження відповідності. Одним з основних завдань його було:

  • здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, реклами у цій сфері, розгляд скарг, заяв і пропозицій громадян з цих питань;
  • вивчення споживчого ринку;
  • перевірка відповідно до законодавства у суб’єктів господарської діяльності у сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, а також виробництва якості продукції (робіт, послуг), додержання вимог щодо їх безпеки;
  • здійснення радіологічного, хіміко-токсикологічного і фізико-хімічного контролю продуктів харчування, що виробляються та реалізуються підприємствами торгівлі і громадського харчування незалежно від форми власності та фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності.

Крім того, в роздрібній мережі проводився контроль органами санепіднагляду, а на ринках органами ветеринарної медицини.

З метою недопущення реалізації небезпечної, неякісної та фальсифікованої продукції та підвищення ефективності роботи органів державного нагляду в системі Держспоживстандарту працювала система взаємного сповіщення.

При проведенні заходів державного нагляду на виробництві та гуртовій торгівлі контроль, в першу чергу був спрямований на запобігання випуску продукції з відхиленнями від обов’язкових вимог нормативних документів (НД).

По такій схемі проводився державний контроль продукції до 01.07. 2011 року.

Рішенням Уряду з 01.07.2011 року державний контроль на виробництві було ліквідовано, Держспоживстандарт перетворено у Держспоживінспекцію України.

Створена інспекція була визначена спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів та реклами. До повноважень інспекції також входив ринковий контроль за нехарчовою продукцією

На кінець 2014 року чітко визначились проблеми державного контролю:

  1. Відсутність системного контролю на виробництві.
  2. Лобіювання інтересів виробників харчових продуктів органами МінАПК.
  3. Відсутність необхідної нормативно-правової бази для здійснення контролю.
  4. Відсутність державних коштів для проведення досліджень зразків продукції (проведення досліджень зразків продукції в лабораторіях виробників, яких перевіряють, не може надати правдивих результатів).
  5. Відсутність системи сповіщення та оперативного реагування на виявлені факти порушень.

В вересні 2014 року рішенням Уряду було створено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів шляхом злиття Державної ветеринарної та фітосанітарної інспекції, Державної санітарно-епідеміологічної служби та Держспоживінспекції України з підпорядкуванням Міністерству аграрної політики та продовольства України. Почалась нова реорганізація. А це значить, що нова державна служба контролю ще не працювала, а стара вже не працювала. Крім того рішеннями Уряду з метою зменшення тиску на бізнес було накладено мораторій на проведення перевірок.

Як наслідок мораторію можливо констатувати, що сьогодні в Україні проблема якості та безпечності продукції на споживчому ринку, обігу фальсифікованої продукції або контрафактних товарів на ньому, стає все більш актуальною. Стан вітчизняного споживчого ринку не відповідає необхідним вимогам.

Моніторинг споживчого ринку, який проводять щомісячно спеціалісти ГО «Всеукраїнська асоціація з питань захисту прав споживачів «Споживча довіра» свідчить про систематичні порушення виробниками вимог законодавства. Ринок практично насичений фальсифікованою та небезпечною для життя, здоров’я та довкілля продукцією. Має місце широке розповсюдження нечесної підприємницької практики, в тому числі підробка продукції одним виробником з декларуванням назви зовсім іншого виробника; обман споживачів, тощо.

Незважаючи на положення статті 42 Конституції України де задекларовано, що держава захищає права споживача, моніторинг споживчого ринку свідчить про те, що кількість порушень законодавства про захист прав споживачів має тенденцію до збільшення, що викликає необхідність посилення контролю з боку держави.

В Україні не важко купити будь-який контрафактний товар: від неліцензійних комп’ютерних програм та ігор, до сумочок «елітних французьких виробників» за 200 гривень або фальсифіковану продукцію: від маргарину або спреду під назвою масла, ковбаси вареної, виробленої з порушенням вимог нормативного документу щодо вмісту вологи та білку, до підроблених ліків, які фактично не є ліками.

Про підроблені продукти та їх фальсифікацію в Україні можна говорити годинами.

У світовому масштабі в бізнесі підробок крутяться сотні мільярдів доларів. Точні суми підрахувати неможливо. Але те, що в Україні обіг контрафакту складає сотні мільйонів доларів – можна говорити впевнено. Адже не дарма нашу країну називають головним «піратом» Європи.

У боротьбі між виробниками оригінальної продукції і підробок «крайніми» залишаються споживачі. Саме ми – споживачі, в кінцевому підсумку оплачуємо колосальні витрати, які несуть виробники справжньої продукції на захист своїх товарів: голограми, спеціальні упаковки, захисні смуги, оригінальні пробки. Знову ж таки ми оплачуємо витрати виробників підробок на нейтралізацію засобів захисту.

Однією з причин, чому в нашій країні так багато підробок, є те, що вітчизняні компанії часто самі не зацікавлені в тому, щоб захищати свою продукцію від контрафакту. Це дозволяє їм самим особливо не піклуватися про якість власної продукції, в разі чого, власний брак видавати за підробку. Є і ще одна особливість фальсифікату по-українськи. Деякі вітчизняні фабрики і заводи випускають «ліві» партії товарів, які офіційно не обліковуються. Особливо це властиво виробникам підакцизних товарів. Крім того, вітчизняне законодавство прямо чи опосередковано сприяє такому «розвитку».

Тобто сьогодні практично зруйновано систему профілактики та упередження потрапляння небезпечних, неякісних, фальсифікованих або контрафактних товарів на споживчій ринок. Це сталося в наслідок пролобійованих бізнесовими колами деяких положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності», які призвели до тотального погіршення стану споживчого ринку України, а саме:

  1. Втрата елементу несподіваності перевірок, спрямованих на захист прав споживачів. Тобто, втрата можливості забезпечення несподіваності перевірок призвела до повної неможливості виявлення порушень. Крім того, регламентована у Законі норма щодо перевірки суб’єктів господарювання один раз на два роки негативно впливає, в першу чергу, на здоров’я населення України, підвищення смертності і, як наслідок, погіршення демографічної ситуації.
  2. Відсутність дієвого контролю з боку Держави за дотриманням елементарних правил щодо наявності у суб’єктів господарювання інформації для споживача щодо належності того чи іншого підприємства торгівлі та ресторанного господарства (магазину, павільйону, кіоску, ятки, стола, тощо).

Як результат на питання споживача реалізатор завжди відповідає одне й теж саме: «Документи в офісі (у хазяїна), тощо».

  1. Здійснення позапланового заходу тільки за підставою вказаною в зверненні. Однією з підстав для здійснення позапланового заходу, згідно вищевказаного Закону, є звернення фізичних осіб про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства (ст. 6 Закону). Але при цьому зазначено, що під час проведення позапланового заходу з’ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов’язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю). Причому згідно положень цієї статті фізичні особи, які подали безпідставне звернення про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства, несуть відповідальність, передбачену законом. Повторне проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю), забороняється. Виникають питання: якщо магазини реалізовують продукти з порушенням терміну зберігання, але під час перевірки ці порушення не встановлюються, але після перевірки ці продукти через деякий час знову з’являються на полицях, то повторно з цього питання перевіряти магазин не можна?
  1. Можливість уникнення перевірок державного нагляду (контролю) за додержанням вимог стандартів, норм і правил, приховування неякісної, небезпечної та контрафактної продукції недобросовісними суб’єктами господарської діяльності, що сприяє розвитку тіньової економіки.

Згідно положень Закону перевірки проводяться лише за умови присутності директора або уповноваженої їм особи. Таким чином, ця особа може повідомити орган контролю про свою відсутність и просити перенести перевірку на той чи інший час, це вибачте, «просто сприяння зловживанням». Виходячи з цього, перевіряють лише тих суб’єктів господарювання, які працюють прозоро і не ховаються. Але таким чином з поля зору перевіряючих зникають суб’єкти господарювання на ринках (особливо в сільській місцевості), а також різного роду «умільці», які торгують з авто-кафе, автомагазинів та авто-буфетів, торговці лотків, кіосків та яток, у яких відсутні будь-які дозвільні документи.

  1. Відсутність державного ринкового нагляду за виробництвом продукції харчування. З моменту ліквідації Держспоживстандарту функції ринкового нагляду за продукцією харчування передано до Міністерства аграрної політики та продовольства. Однак, як свідчить стан справ, такий нагляд відсутній. Крім того, на наш погляд, ведення державного ринкового нагляду за продуктами харчування повинно бути доручено незацікавленій організації, якою не являється це міністерство та його підлеглі органи.
  2. Відсутність механізму вилучення та знищення виявлених фальсифікованих товарів, що знаходилися в обігу та зберігаються на складах виробників та постачальників, а також чіткого порядку ведення реєстру виявлених фальсифікованих товарів та заходів, застосованих до порушників, в тому числі митними органами (з відображенням місця зберігання, ліквідації, тощо продукції). Зараз виявлений при перевірці фальсифікований товар, як правило, повертається виробнику або постачальнику – його подальша доля не відслідковується. Тобто результат боротьби з обігом фальсифікату в конкретному випадку дорівнює нулю.
  3. Відміна обов’язкової сертифікації на дитячі товари та основні продукти харчування, що створює небезпеку для життя та здоров’я нації.

Можна констатувати, що сьогодні дотримання вимог законодавства перевіряють тільки спеціалісти громадських організацій сфери захисту прав споживачів. Функції державного контролю зведені до нуля, бездіють і представники органів місцевого самоврядування. Що ж робити споживачу у морі цієї безкарності?

Ми постійно чуємо та читаємо, що бізнес – це основа економіки. Однак ніхто і ніколи не сказав що основа економіки – це СПОЖИВАЧ, який придбаває товари та послуги, які виробляє та пропонує той самий бізнес. Саме споживач надсилає свої гроші в скарбницю держави, тобто в бюджет. І коли держава та бізнес зрозуміють, що споживач завжди правий, і йому необхідно надавати якісні послуги та пропонувати якісний та безпечний продукт, держава почне багатіти!

Кожному споживачу необхідно хоча б раз прочитати Закон України «Про захист прав споживачів». Він допомагає врегулювати відносини між споживачами і продавцями, надавачами послуг.

У державах із розвиненою економікою споживач здійснює керівну функцію на споживчому ринку. А це можливо лише за активної життєвої позиції кожного громадянина країни та підтримки з боку держави.

Тому має бути надія. Вона завжди повинна бути. І у нинішніх реаліях, вже вкотре, хочеться сподіватися, що рано чи пізно почнуться зміни у системі управління державою в цілому, і стануться зміни у сфері захисту прав та відстоювання інтересів наших українських споживачів, зокрема. Тому як завжди ми закликаємо наших читачів робити свідомий вибір та долучатися до побудови дієвої системи захисту прав споживачів в Україні!

Top