На головну Історія

Історія

Історія виникнення руху захисту прав споживачів та міжнародний досвід

Неосвіченість – це рабство, знання – це свобода.
 Беранже

 

Усі  ми – споживачі, не залежно від віку, статі, освіти, соціального статусу, займаної посади, оскільки протягом життя споживаємо товари і послуги й платимо за них. А вони, на жаль, далеко не завжди виправдовують наші сподівання. Тому кожен з нас мас знати свої права, захист яких гарантує стаття 42 Конституції України: “Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю i безпечністю продукції та усіх видів послуг i робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів”.

Захист прав споживачів – це складова частина захисту прав людини. В державах з розвиненою економікою споживач здійснює керівну функцію на споживчому ринку. А це можливо лише за активної життєвої позиції кожного громадянина країни та державної підтримки.

Перед тим як безпосередньо перейти до історії розглянемо, що означає слово споживач. Споживач (англійською – consumer “конс’юмер”), згідно із Законом України “Про захист прав споживачів” – громадянин, який купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.

Історія виникнення руху захисту прав споживачів має тривалу історію. У різні історичні епохи спроби за допомогою держави регулювати якість і безпечність продуктів харчування, ліків та інших товарів, зрозуміло, відбувались по-різному. Практично у всіх зводах законів з найдавніших часів були норми, що захищали інтереси громадян як споживачів.

Так, відомо, що ранні закони іудеїв, а також стародавніх єгиптян приписували, як обходитися з м’ясом. Звід законів Хамураппі – царя, який правив Вавілоном у XVIII ст. до н. е. – регулював відносини кредиту, якості товарів та послуг, відповідальність за продаж неякісних товарів, ціноутворення. В багатьох країнах існували спеціальні посади “ринкових інспекторів”. До речі, у Стародавньому Китаї таку посаду певний час обіймав великий філософ Конфуцій (551-479 р.р. до н. е.). В IV столітті до н. е. В стародавньому Херсонесі, який розташований в Криму на березі Чорного моря, існував метрологічний нагляд, працівники якого слідкували за торгівлею на ринках та захищали права споживачів.

В 1200 році англійський король Іоан Безземельний видав указ про покарання обважувальників на ринках, а в 1215 році скріпив своєю печаткою Велику хартію вольностей (Magna Charta), яка вважається першою “неписаною” конституцією Англії та першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого затвердження свободи і панування закону в житті суспільства. Зокрема, згідно цієї Хартії король карав за нечесну практику в торгівлі.

В Австрії у XV ст. для покарання продавця розбавленого або прокислого молока примушували його випивати все неякісне молоко. А у Франції в XVII ст. покупці протухлих яєць мали право закидати ними їх продавця.

В Росії засновником захисту прав споживачів, у певній мірі, вважається Петро І. Указом від 2 січня 1723 р. “О качєствє” передбачено як вимоги до якості продукції, так і до системи контролю якості продукції, державного нагляду за ним та мірах покарання за виготовлення дефектної продукції. Покарання були жорстокими: побиття, заслання, штрафи. Відомо також, що Петро І, намагаючись розширити і активізувати зовнішню торгівлю, організував у Петербурзі та Архангельську урядові бракеражні комісії, до обов’язків яких входив нагляд за якістю експортованої Росією сировини (льону, коноплі, деревини та ін.).

Науково-технічний прогрес потребував більш складних форм захисту від неякісних та шкідливих товарів. Практика використання хімікатів, з яких деякі були шкідливими, спричинила появу перших законів проти фальсифікації продуктів. Зокрема, перший у США закон щодо продуктів харчування з’явився в 1785 р. в Массачусетсі. Загалом з 1789 по 1906 роки Конгресом США було прийнято більше 100 законів щодо продуктів харчування.

У 1936 році була заснована спілка споживачів США. Аналогічні організації виникли в 1951 році у Франції та Німеччині, в 1957 році – у Великобританії, в 1960 році – в Канаді.

У 1960 році при ООН засновано Конс’юмерс Інтернешенл (Consumers International) – Міжнародну Організацію Споживчих товариств та незалежних споживачів, яка об’єднує майже 200 країн світу, членом якої з 1997 року є Україна.

15 березня 1962 року Президент Сполучених Штатів Америки Джон Кеннеді вперше офіційно окреслив права людини як споживача, ухваливши “Білль про права споживачів”. В ньому визначено чотири права:

  • на безпеку товарів та послуг;
  • на інформацію;
  • на вибір;
  • бути вислуханим у суді, якщо першими трьома правами нехтують.

В 1973 році ХХV сесія Консультативної Асамблеї Євросоюзу ухвалила “Хартію захисту споживачів”. В 1985 році Генеральна Асамблея ООН  затвердила “Керівні принципи захисту інтересів споживачів”, які повинні використовуватися урядами країн світу при реалізації політики захисту інтересів споживачів.

Зазначені принципи спрямовані на:

  • захист споживачів від недоброякісних товарів (робіт, послуг), які можуть завдати шкоди здоров’ю та безпеці;
  • сприяння економічним інтересам споживачів та їх захист;
  • ефективні процедури розгляду скарг споживачів;
  • одержання достовірної інформації, необхідної для компетентного вибору товару (робіт, послуг) у відповідності з індивідуальними запитами i потребами;
  • просвіту споживачів, свободу створювати споживчі та інші відповідні групи або організації та можливість для таких організацій висловлювати свою точку зору під час прийняття рішень, які захищають їх інтереси.

Названі три документи лягли в основу адміністративно-правового механізму захисту споживачів в усьому світі.

З 1986 р. день проголошення Білля згідно рішення ООН у всьому світі відзначається як Всесвітній день прав споживача.

Вже через кілька років після ухвалення Білля Президента Сполучених Штатів Америки Джона Кеннеді в розвинених країнах стали формуватися урядові структури, діяльність яких була спрямована на захист інтересів i прав споживачів. У США, скажімо, ці інтереси презентують: Управління у справах споживачів, що входить до системи федеральних урядових органів; Комісія з безпеки споживчих товарів та відділ захисту споживачів у Міністерстві юстиції. У Німеччині захистом прав споживачів опікується Федеральне Міністерство захисту споживачів, продовольства та сільського господарства, у Франції – Національний комітет із споживання та Національний інститут споживання, у Великобританії – Управління приватної торгівлі та Консультативний комітет захисту інтересів споживачів. Законодавчі органи цих держав активно взялися за розробку й прийняття законів у найрізноманітніших сферах правового захисту споживачів. Сьогодні в багатьох країнах світу інтереси споживачів презентують чимало державних і недержавних організацій, міністерств та установ.

Країни ЄС розробили низку нормативних актів із захисту прав споживачів, які визначають політику в цій сфері з урахуванням забезпечення захисту в рамках об’єднаного внутрішнього ринку.

Відповідно до затвердженої Генеральною Асамблеєю ООН резолюції країни-члени ООН, в т. ч. Україна, зобов’язались проводити активну політику захисту прав споживачів з урахуванням вищезазначених керівних принципів.

Україна першою з усіх країн СНД в 1991 році прийняла Закон “Про захист прав споживачів”.

З 1994 року Україна є членом Європейської комісії Генерального Директорату XXIV споживчої політики і захисту здоров’я споживачів.

В 2005 році прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про захист прав споживачів”. Метою Закону є приведення законодавства України у відповідність до вимог європейського законодавства стосовно захисту прав споживачів, забезпечення безпеки продукції в процесі її розповсюдження та розміщення на ринку.

Але на сучасному етапі Україна значно відстає від загальноприйнятих світовою спільнотою тенденцій, які заявлені у низці найважливіших міжнародно-урядових актів. Як наслідок, споживчий ринок України продовжує насичуватись неякісною, фальсифікованою, небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією, передусім продуктами харчування та алкогольними напоями, іноземного або взагалі невідомого походження, товарами та послугами без необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації.

На жаль, законодавча практика останніх років серйозно обмежила права споживачів. На сьогоднішній день не відповідають вимогам ст. 42 Конституції України, яка закріпила права споживачів, нова редакція Закону України “Про захист прав споживачів” від 01.12.2009 року, зокрема, в частині реалізації права споживача у разі придбання продукції неналежної якості, ряд норм Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 05.04.2007 року та інші нормативно-правові акти.

Тому Україну попереду чекає великий обсяг робіт щодо удосконалення законодавства, впровадження світового досвіду, формування споживчої політики з метою забезпечення конституційних прав та інтересів споживачів – підвищення рівня безпеки та якості життя населення. Але досягти спільної мети підвищення рівня якості життя громадян України можливо тільки за умови об’єднання зусиль всього суспільства.